Нарис історії найстарішого в світі студентського комедійного театру сторінка 9

Сезон 1981-82 років.

Вперше я написав повнометражну комедію "Чим живете?" на вічну тему - чим живе людина? По формі - театр в театрі. Сюжет - самодіяльний театр шукає собі місце під сонцем, знаходить підвал і, щоб відбитися від конкурентів, розігрує різні "етюди", відлякуючи їх.

З насолодою ставимо. Треба сказати, що, як це не дивно на перший погляд, практично всі покоління акторів ЕТА більше любили репетиції, ніж вистави. Людині, яка цього не відчувала, важко пояснити, яка то насолода спільна творчість! Я пояснюю надзадачу, пояснюю ідею, сюжет всі давно знають, комедійність закладена в сюжетних ходах, поворотах і в характерах. А далі - імпровізація, тобто творчість чистої води кожного актора. І тут вже ніякого режисерського диктату - простір для фантазії кожного - і виконавця, і партнера, і новачка, який вперше потрапляє в цю ні на що не схожу атмосферу буяння варіантів, пластичних рішень, реприз, пропозицій, показів, суперечок; пошук того єдиного рішення, яке задовольнить всі вимоги і буде прийняте як остаточний варіант. Поки що! Бо кожна вистава - це жива істота, яка ніколи не повторюється, а живе своїм власним життям, розвиваючись і вдосконалюючись. Закон театру - після кожної вистави детальний і прискіпливий аналіз усіх компонентів вистави, усіх виконавців, усіх учасників - тих, хто сьогодні не виходить на сцену, але забезпечує виставу за кулісами.

Вистава вдалась. В ній було багато жіночих ролей, в яких прекрасно показалися наші дівчатка: Валя Кукуруза, Іра Токарик, Іра Шатохіна, Сільвія Пержу, Іра Сосюкіна, Оксана Лянна, Люба Журахівська. Серед акторів, окрім "метрів", відмінно показали себе Ігор Дністрянський (зараз директор і актор творчого колективу Наталії Бондарчук), Віталій Семенюк, Сергій Філянін, Сергій Скоробогатов.

Цікаво, що через тиждень після прем'єри "Комсомольська правда" надрукувала статтю А.Хромова "Пьеса без места действия" з підзаголовком "Пустующий подвал или самодеятельный молодежный театр? Выбор за вами, ЖЭК…" В статті були описана московська ситуація, яка повністю співпадала з темою і сюжетом нашої вистави, схожими були навіть дійові особи! Отаке було у нас відчуття часу і його проблем!

На "Київській театральній весні-82" вистава стає лауреатом, Євген Кузін і Олександр Ніжерадзе отримують дипломи "За кращу чоловічу роль року", декілька наших акторів отримують грамоти "За акторську майстерність".

Тільки у 1982 році "Чим живете?" ми зіграли 25 разів при аншлагах.

Навесні ЕТА було запрошено до Москви на День фізика до Московського фізико-технічного інституту. Всі номери приймали дуже тепло. Московські студенти подарували нам аудіо касети із записом концерту подружжя Нікітіних, які щойно у них виступали (у продажу таких касет тоді ще не було), і серцевину справжнього лазера, щоправда, трохи вищерблену.

Сезон 1982-83 років. З успіхом граємо перед різними аудиторіями комедію "Чим живете?" До 1-го квітня пишу, і разом із Євгеном ставимо виставу "Шахраї" ("Мошенники"). Десять мініатюр про різні види шахрайства. Неозорний простір для акторської творчості! На "Київській театральній весні-82" ця вистава стає лауреатом (диплом 2-го ступеню), а 8 акторів отримують грамоти "За акторську майстерність". За звичай, такими грамотами в інших колективах нагороджувалися одиниці.

Сезон 1983-84 років - це сезон 25-річчя театру. Як справжні трудоголіки відзначаємо ювілей працею. Поновили "Я вас кохаю" і "Чим живете?" і зіграли їх 24 рази. Після вистав періодично організовували конференції глядачів, розповідали про театр, щиро і цікаво спілкувалися із глядачами. До ювілею готуємо виставку, альбом історії театру і, головне, нову виставу.

Восени роботу нашого інституту перевіряє комісія ЦК Компартії України. Ми саме граємо "Я вас люблю". Вся комісія з усім ректоратом приходить на чергову виставу. Сміються разом із залом. Після вистави щасливі піднімаються до нас на сцену, дякують. Вистава особливо сподобалась голові комісії, завідувачу сектору науки ЦК КПУ Б.Т.Пономаренку та проректору Дніпропетровського державного університету, який перевіряв саме ідеологію. "Не підозрювали, що таке можуть створити студенти. Розповімо своїм комсомольцям, нехай приїдуть до вас повчитися…" Наш секретар парткому Михайло Родіонов на сьомому небі.

Іронія долі, але саме на цій виставі побувала якась Позднякова О.С., кореспондент газети ЦК КПУ "Правда України" і в редакційній статті газети за 16 грудня присвятила нам цілий абзац. Та ще й який абзац! Щось таке - "низькопробна драматургія не ставить високої мети виховання кращих рис радянського студентства. Парткому не завадило б побувати на виставах цих, які називають себе зобов'язуючим словом "театр". В парткомі паніка! Газета ж - орган ЦК! Редакційна стаття! Я пояснюю, що це та сама вистава, яку відвідала комісія ЦК і хвалила, якою пишався партком. Марно так перелякались. Але що робити? Собака гавкнув, вітер поніс. Нам байдуже, але зачепили партком! Готую матеріали про театр, пишу пояснювальні записки. Б.Пономаренко з ЦК заступається. Відділ культури ЦК теж нібито за нас, бо діжку котять на один із кращих аматорських театрів Києва, який до того ж готується святкувати своє 25-річчя. Але газета - це ідеологічний підрозділ, фактично - священна корова, яку бояться чіпати. Таким чином вже два відділи ЦК КПУ займаються "проблемою" театру ЕТА. Причому булька ця вигулькнула буквально на рівному місті - дурнуватій кореспондентці чомусь не сподобалась вистава, яка з успіхом до того йшла більше 50 разів, є лауреатом двох фестивалів, О.Ніжерадзе за цю виставу було визнано кращим актором року м. Києва.

Врешті-решт, справу вирішили "спустити на гальмах". На спеціальне засідання парткому запрошують представників Будинку самодіяльності профспілок, серед них Римму Петрівну Бернацьку, кандидата мистецтвознавства, фахівця з театрального мистецтва, директора клубу Ніну Олександрівну Крячко, нас із Євгеном, наших комсомольських керівників, партійних ідеологів тощо. Запросили і цю журналістку. Типова представниця партійної журналістики тих часів - темна, нахабна і амбітна. Мене попередили - не відкривати рота, не заводитись. Якщо до мене будуть якісь запитання, відповідати дуже коротко і "без емоцій". Партком зробить що треба, бо він відстоює своє власне ім'я, а я можу цьому тільки нашкодити. Бесіда продовжувалась півтори години, з яких мені виділили аж… півтори хвилини.

Журналістці аргументовано довели, що її зауваження - це дурниця, і, по суті, треба було б писати спростування. Але орган ЦК не може припускатись таких помилок, які треба було б потім спростовувати. Тому вони найближчим часом на компенсацію цього паршивого абзацу дадуть про нас велику схвальну статтю… Треба віддати належне редакції - 23 січня 1985 року в "Правді України" була надрукована стаття - інтерв'ю зі мною В.Михайлова "Когда физики смеются".

Треба сказати, що це був не перший "наїзд" на наш театр.

Ще на початку нашої роботи мене викликали до якогось ідеологічного відділу Міністерства освіти, і жіночка, яка сама не була у нас на виставах, намагалася вчити мене, над чим можна сміятися, а над чим не можна. "От, наскільки мені сказали, в одній з ваших мініатюр людина заїкається. Ви що, смієтесь над людськими вадами?" На той час я вже склав кандидатський іспит з марксистської філософії, знав і вмів цитувати класиків марксизму і теоретиків мистецтва, так що розмова вийшла дуже інтелектуальною, насамкінець жіночка сказала, що їй було дуже приємно зі мною познайомитись, і більше про цю жіночку і цей відділ я не чув.

Якось телефонує мені Сашко Галєта, мій одногрупник по інституту, який на той час обіймав посаду голови виконкому Жовтневого району Києва, і питає, коли у мене чергова вистава, він хоче прийти з друзями. Прийшов. Після вистави піднявся з якимись мужчиною і жіночкою на сцену, познайомились, вони сказали приємні речі про виставу. Відчувалося, що вони такого не чекали і були дуже задоволені. І лише потім я взнав, що це був новий секретар райкому партії Сергеєв з дружиною, до якого хтось зателефонував з інформацією про те, що у нього під боком в КПІ існує дуже сумнівний, якщо не сказати шкідливий театр, який давно вже треба прикрити. Випадково саме в цей час у нього в кабінеті був Сашко Галєта, і той з ним поділився. Сашко зразу запропонував Сєргєєву піти і самому подивитись, що це за театр. А то б мали ми ще клопоту. Та Бог милував…

25 років роботи в театральному комедійному жанрі змусили мене багато перечитати і передумати про те, що таке гумор, що таке комедія, що таке смішне взагалі і чому воно смішне? Що значить комічне для людини і людства взагалі? Я переконаний і досі, що найбільший дефіцит нашого життя - це дефіцит почуття гумору. Але його не можна купити, заробити чи позичити. Воно - інтегральний показник культури і інтелекту людини і нації. Це основа. Однак потрібне й культивування гумору. Треба привчати людей не дивитися на життя занадто серйозно, не акцентувати на його драмах і трагедіях, а радіти тому, що ти живеш, усвідомлювати, що усмішка, хороший настрій і внутрішня гармонія духу - це і є чи не основний елемент людського щастя!

Ми, театр ЕТА, 25 років вірно служимо цій ідеї, і мені страшенно захотілося якось розповісти про це, поділитися із глядачем своїми роздумами. Але як це зробити в театральній формі? І я пишу п'єсу "Фантазія про комедію" - абсолютно нетрадиційний твір. Відомо, що драматургія, театр - це хід від конкретного до загального. Тобто на сцені вам показують життя конкретної людини з тим, щоб ви відчули в ньому загальні риси, побачили себе чи ближніх і зробили якісь узагальнення - це може бути усвідомлено або лишитись у підсвідомості. А мені захотілося загальні ідеї і взаємовідносини втілити в якихось конкретних персонажах і таким чином донести до глядача надзадачу цього жанру.

Тому дійовими особами п'єси були Комедія (Сільвія Пержу), Суддя - Поточний момент (Євген Кузін), Захисник - Розум (Віталій Іващенко), Головний Суддя - Час (Євген Іващенко), Обвинувачувач - Ділова Людина, він же "устроившийся" (Віктор Олійник), Владолюбець (Ігор Дністрянський), Служитель (Юра Фірстов і Віталій Семенюк), свідки - Демагог (Олександр Ніжерадзе), Ханжа (Валя Кукуруза-Запорожець), Зануда (Володя Устьянов), Юморило (Олег Слиньков).

Мало хто вірив, що з мого задуму щось вийде. Професіонали не розуміли, як це можна поставити взагалі. Але театр, в усякому разі наш ЕТА - це однодумці, і ми взялися до роботи. Як нам цікаво працювалось! Які ми виліпили характери! Виступи свідків на процесі можна було грати як окремі комедійні номери. Оскільки я писав на конкретних виконавців, образи були дуже органічними і яскравими.

Вистава вдалась на славу! Глядач і сміявся, і думав, а потім щиро дякував за довіру до його інтелекту і спільний пошук істини. 25-річчя театру широко висвічувалось у різних засобах масової інформації - в газетах, на радіо і телебаченні.

На честь 25-річчя ЕТА я, Тетяна Нижник і Євген за допомогою більшості "етівців" виготовили альбом про чверть столітнє життя театру. Як матеріальний доказ цей альбом було передано до міськкому комсомолу, який за багаторічну плідну роботу з виховання студентів і молоді присвоїв нам звання лауреатів Комсомольської премії імені Олександра Бойченка. Грошову частину премії ми передали до Фонду Миру. До речі, кожного року ЕТА грав всього одну-дві вистави за гроші і лише для того, щоб передати ці кошти до Фонду Миру. Ми вірили, що ці гроші йдуть на добрі справи.

В ювілейному альбомі увесь акторський склад театру 1984 року: Віталій Іващенко (автор, худ. керівник, режисер і актор), Євген Іващенко (режисер, керівник підготовчої студії, актор), Олександр Циганов (композитор, музичний керівник, музикант), актори - Володимир Устьянов, Олекасандр Ніжерадзе, Євген Кузін, Віктор Олійник, Валентина Кукуруза, Ірина Шатохіна, Любов Журахівська, Сільвія Пержу, Ірина Сосюкіна, Ірина Токарик, Тетяна Гудзенко, Сергій Скоробогатов, Віталій Семенюк, Сергій Філянін, Василь Власенко, Ігор Дністрянський, Георгій Фірстов, Олександр Корчинський, Олег Фещенко, Вадим Непосєдов, музиканти - Юрій Нечунаєв, Анатолій Марищук і Андрій Кирилов.